“Коли до твоєї країни прилітають бомби, коли гинуть твої друзі, ти не можеш бути осторонь. Ти маєш бути на боці правди!” – Алан Бадоев

П’ять місяців минуло з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. З того часу мільйони українців були вимушені залишити свої домівки, тисячі загиблих і десятки вщент зруйнованих міст. Згідно зі статистикою з початку війни близько 5 мільйонів українців перетнули кордон з Польщею, ставши біженцями. Сидячи у безпечній Німеччині, не можливо навіть уявити через що доводиться проходити та що переживати більшості українців щодня. 

З лютого Україна посідає перше місце на шпальтах новин, але п’ять місяців по тому порядок денний повільно рухається вперед і  в заголовках почали з’являтись інші жахливі речі. Але це не означає, що війна завершена! 

KALTBLUT вдалося поспілкуватися з українським режисером та продюсером Аланом Бадоєвим — одним із найвідоміших режисерів у Східній Європі, автором близько 600 музичних кліпів, який зараз працює над документальним фільмом про війну. У стрічці представлені відеоролики, надіслані пересічними українцями, в яких закарбовано їхній досвід після 24 лютого — сумний і щасливий.

З Аланом ми говорили про його документальну стрічку, надихаючий приклад українців та розвиток  ЛГБТ толерантності в країні. Перш ніж читати інтерв’ю, подивіться трейлер майбутнього фільму «Довга Доба». Він доступний лише українською мовою, але меседж у ньому досить зрозумілий.

Це інтерв’ю також доступне англійською та російською мовами.

KALTBLUT: Вітаю, Алане, дуже дякую, що знайшли час на це інтерв’ю. Перш за все, як справи? Ви зараз в Україні?

Алан: Я вдячний за можливість поспілкуватися з вами та вашою аудиторією. Дуже важливо, щоб Україну чули не лише через політичні заяви, а й просто відчували життя нашої країни сьогодні.

Так, я весь час був в Україні, у своєму улюбленому місті Київ.

KALTBLUT: Як зараз виглядає життя у Києві?

Алан: Київ залишається Києвом. Це єдине місто, в якому я дихаю на повні груди. Звичайно, війна внесла свої корективи: у місті зараз набагато менше людей, менше моїх друзів і дуже багато військових.

На початку війни Київ був схожим на місто фантом, але поступово столиця ожила. Зараз, прогулюючись з ранку з кавою, я бачу усмішки людей, бачу їхні тривоги та шалене бажання жити. Вулиці міста щедро вкриті зеленню та квітами. Наше місто не зламане, його охороняє кохання!

Наше місто не зламане, його охороняє кохання!

KALTBLUT: Ви один із найвідоміших режисерів і продюсерів у Східній Європі, а ваш повнометражний фільм «OrangeLove» отримав високу оцінку в усій Європі. Коли і як ви вирішили піти в кіноіндустрію?

Алан: Деякі речі, напевно, вирішені за тебе, ти просто народжуєшся з вбудованою в собі любов’ю до певних відкриттів і дій.

Я виріс у маленькому провінційному містечку на сході України та завжди мріяв про те, щоб розповідати людям історії, ділитися тим, як я відчуваю наш світ. Я роблю це із задоволенням навіть зараз: у жанрі кіно, документалістики чи кліпах. Для мене важливо відкривати для глядача унікальний світ, допомагати розуміти та відчувати.

До речі, зараз у моєму місті Горлівка (звідки я родом) базуються дивізії російських солдатів, там багато руйнувань та смерті, там усюди терор.

KALTBLUT: Важко навіть уявити, що відбувається у вашому рідному місті. Ви все ще спілкуєтесь з кимось, хто вирішив там залишитися? Чи є з ними якійсь звязок, щоб дізнатися, що відбувається в Горлівці та околицях?

Алан: У моєму рідному місті Горлівка (Донецька область) у мене залишилося багато родичів та друзів. Багато хто не може і не хоче кидати свої будинки, незважаючи на те, що зараз там дуже небезпечно.

Для мене це дуже болюча тема. Я знаю, що війна сильно вдарила по стосунках у нашій родині. І все ж я дуже люблю всіх тих, з ким зараз ми не маємо можливості зустрітися або зателефонувати один одному.

Щовечора я промовляю їхні імена, і сподіваюся міцно обійняти, коли Україна відвоює свої землі.

KALTBLUT: Як ви психологічно переносите те, що у вашій країні війна? Ви вже звикли чи мушуєте себе з цим боротися, чи перебуваєте в стані постійного стресу?

Алан: У моменти відчаю, а такі трапляються зі мною з певною періодичністю, я згадую, що потрібний своїм друзям, своїм дітям, а тепер у мене з’явилося важливе завдання – фільм “Довга доба».

Коли я дивлюся відео історії, які нам надсилають, я і плачу, і сміюся, і точно  стаю сильнішим. Коли бачиш, через що проходять українці і при цьому залишаються людьми, це надихає.

Коли я дивлюся відео історії, які нам надсилають, я і плачу, і сміюся, і точно  стаю сильнішим. Коли бачиш, через що проходять українці і при цьому залишаються людьми, це надихає.

KALTBLUT: Нещодавно Україна отримала кандидатство у Європу. Як ви вважаєте чи готова країна до цього у контексті тих цінностей, які пропагує Європа: рівенство та верховенство прав та свобод людини незалежно від релігійного, сексуального та іншіх контекстах? 

Алан: Україна давно визначила свій європейський курс. По суті, сьогоднішня війна – це війна за свободу і за європейську Україну. З кожним роком моя країна змінюється, у ній вже давно набагато легше дихати, ніж у тій же росії.

Українці звикли відстоювати свої права та висловлювати свої бажання вільно. Я вважаю, що Євро-інтеграція не можлива без усіх її свобод. Неможливо бути Європою наполовину і це факт.

Зокрема це стосується і ЛГБТ спільноти. Багато хто в нашій країні досі жонглює цією темою, не розуміючи, що тут нема чого обговорювати. Тобі може подобатись чи ні те, що є різні люди, і вони по-різному люблять. Але кохання не потрібно оцінювати, і тим більше забороняти чи дозволяти. Воно просто є, як повітря, і я вірю, що кохання переможе, навіть тих політиків, які будують свою риторику на страхах, фобіях та неосвіченості, прикриваючись релігією чи традиціями.

Усьому цьому немає місця у вільному прогресивному суспільстві. Усе це тінь російських маніпуляцій. І я вірю, що моя країна знайде свій вихід.

Тобі може подобатись чи ні те, що є різні люди, і вони по-різному люблять.

KALTBLUT: Знаю, що в українській армії дуже багато представників ЛГБТ-спільноти, які з 24 лютого пішли захищати країну. Які загалом у вас настрої у суспільстві стосовно цього? 

Алан: Так, вже відомо про багатьох військових дівчат та хлопців із ЛГБТ спільноти, як на фронті, так і серед волонтерів. Я точно знаю, що їх у рази більше, просто багато хто приховує цей факт.

Ці молоді люди не просто захищають свою країну, вони захищають право бути тими, ким вони є всередині вільної України.

KALTBLUT: Ви також зняли понад 600 музичних відео. Як ви ставитеся до художнього фільму порівняно з музичним відео? І які, на вашу думку, основні відмінності між ними?

Алан: За часів, коли я починав як режисер (тоді мені було 21 рік), кіноіндустрія в Україні була відсутня. Тому я вибрав малий жанр: почав знімати музичні кліпи. Це дозволило мені швидко отримати практичні знання та зробити ім’я. Пізніше я зняв свій перший фільм, після чого аж до сьогодні я намагаюся пробувати себе у різних напрямах режисури: від кіно до масових постановок. Наприклад, кілька років тому мені довелося створювати Ходу Гідності на День Незалежності моєї країни – це була велика честь.

Я постійно рухаюся, для мене важливо відчувати нове і слідувати йому.

KALTBLUT: Розкажіть про Ходу Гідності? Які найяскравіші спогади у вас про цей проєкт?

Алан: “Хода Гідності” стала для мене особистим одкровенням. Це виклик, завдяки якому я намагався максимально дослухатися до настроїв людей моєї країни. Мені було важливо розкрити у перформансі те, що відчувають українці. У шоу взяло участь понад тисячу дітей, їх привезли з міст, які постраждали після початку воєнних дій у 2014 році.

Кожна сцена мала свою символічність, я дуже пишаюся цим періодом і вдячний нашому президентові за довіру.

Ще багато місяців після параду люди, зустрічаючи мене на вулицях, говорили “дякую”. І це варте всіх безсонних ночей, які ми провели з командою.

KALTBLUT: Ви добре зарекомендували себе в Східній Європі, яка, звісно, включає Росію. Можу уявити, наскільки велика у вас база шанувальників і колег у вашій галузі. Зважаючи на війну, ви вже думаєте про те, як ця неспровокована агресія вплине на вашу кар’єру в майбутньому?

Алан: Так, протягом двох десятиліть мої роботи займали топові місця хіт-парадів країн СНД та росії. Іноді перша десятка кліпів складалася повністю з моїх робіт. Так було, і це було частиною мого життя.

Але війна не лишила мені вибору. Крім того, люди, росіяни, усі ті артисти, з якими я співпрацював, усі вони не залишили мені вибору.

Я пережив спочатку шок, страх, а потім глибоке розчарування. Адже по суті люди, для яких я творив, виявилися безхребетними, переляканими, а іноді й брехливими. Коли до твоєї країни прилітають бомби, коли гинуть твої друзі, ти не можеш бути осторонь. Ти маєш бути на боці правди!

Мій етап роботи з російськими артистами завершений, вони не варті моїх кліпів і тієї любові, без якої я не можу творити. Сьогодні переді мною більш глобальні цілі та завдання.

KALTBLUT: Ви об’єдналися з українським каналом 1+1 для створення документального фільму під назвою «Довга доба», для якого ви заохочуєте українців надсилати вам кадри власних архівів війни, починаючи з 24 лютого. Що спонукало вас зняти цей документальний фільм?

Алан: Протягом перших місяців війни я шукав те, у чому міг би бути корисним для своєї країни, і знайшов. Я вирішив створити документальний фільм про те, ким ми були, як сильно любили життя, про ті прості моменти, якими переповнені телефони всіх людей: діти, свята, сонячний ранок і гарний захід сонця… Про те, що зрозуміло будь-кому в будь-якій точці світу.

Все це потрібно відчути, щоб усвідомити, у яке саме життя прилітають бомби. Щоб зрозуміти, що зруйнована будівля – це насамперед зруйновані життя людей з іменами, мріями та цілями. Мій фільм я створюю зі своїми співвітчизниками, він про ту страшну добу, яка розтягнулася на нескінченність.

KALTBLUT: В одному з інтерв’ю ви зазначаєте, що війна України з Росією – перша війна, яка широко задокументована завдяки смартфонам та Інтернету. Яку історію ви збираєтеся розповісти у своєму документальному фільмі?

Алан: Це історія про те, що одного разу твоє чудове життя можуть вкрасти! Неважливо хто ти та де живеш, твою дитину може вбити вибух чи куля, твою дружину можуть зґвалтувати, а чоловіка просто стратити. Це історія про те, що ніхто не в безпеці, якщо дозволити десь існувати та процвітати диктатурі.

Це історія про те, що ніхто не в безпеці, якщо дозволити десь існувати та процвітати диктатурі.

KALTBLUT: Як ви перевіряєте на правдивість отримані матеріали? Чи є у вас певна система селекції?

Алан: Так, звичайно! Ми використовуємо матеріали особисто відзняті людьми на свій телефон, я не використовую матеріали із загальнодоступної хроніки.

KALTBLUT: Мені дуже подобається ідея вашого документального фільму і те, що ви надаєте багатьом українцям величезну платформу, але чи не засмучує вас у певному сенсі той факт, що інша мета цього документального фільму — утримати увагу на війні?

Алан: Фільм буде готовий не раніше, ніж наступного року. До цього часу багато що  може змінитися і стати зрозумілим. Його основна мета показати всьому світу факти, які пережили та переживають люди моєї країни, але робити це я буду з любов’ю до життя, а не до війни.

Я за життя! Але я не хочу, щоб трагедія моєї країни перетворилася на позавчорашню новину. Я хочу, щоб кожна людина у світі усвідомила, як виглядає боротьба за свободу, за життя, за кохання.

KALTBLUT: Чи буде документальний фільм доступний на міжнародному рівні?

Алан: Звісно! Адже його мета – розповісти історії наших людей кожному, кому набридли новини, хто хоче побачити не заголовки, а людські долі.

Find out more about Alan’s documentary on the official website here.

Want to read more? Have a look at our interview with Max Barskih, one of Ukraine’s biggest popstars and friend of Alan’s.

Follow @alanbadoev on Instagram!

Special thanks to Kateryna Khotieieva for the translations and organization of this interview.

Photo Credits:
Photo: Dmitry Komissarenko @dmytrokomissarenko
Style: LUVI
Hair: Sergey Trosko
MUA: Nata Strilchuk